Используются технологии uCoz
| Жили собі дід та баба. Вже й старі стали, а дітей нема. Журиться дід та
баба: "Хто нашої смерті догляне, що в нас дітей нема?" От баба й просить діда: - Поїдь, діду, в ліс, вирубай там мені деревинку та зроби колясочку, то я покладу деревинку в колясочку та й буду колихати; от буде мені хоч забавка! Дід спершу не хотів, а баба все просить та просить. Послухався він, поїхав, вирубав деревинку, зробив колисочку. Поклала баба ту деревинку в колисочку - колише й пісню співає: - Люлі, люлі, Телесику, Наварила кулешику, - І з ніжками, і з ручками Буду тебе годувати! Колихала-колихала, аж поки полягали вони ввечері спати. Встають уранці - аж з тієї деревинки та став синок маленький. Вони так зраділи, що й не сказати! Та й назвали синка Телесиком. Росте той синок та й росте, - і такий став гарний, що баба з дідом не навтішаються з нього. От як підріс він, то й каже: - Зробіть мені, тату, золотий човник і срібне веселечко: буду я рибку ловити та вас годувати! От дід зробив золотий човник і срібне веселечко, спустили на річка, - він і поїхав. Їздить Телесик по річці, ловить рибку та годує діда й бабу, наловить та віддасть - і знову поїде. А мати йому їсти носить. Та й каже: - Гляди ж, сину, як я кликатиму, то пливи до бережка, а як хто чужий, то пливи далі. От мати наварила йому снідати, принесла до берега та й кличе: - Телесику, Телесику! Приплинь, приплинь до бережка! Дам я тобі їсти і пити! Телесик почув: - Ближче, ближче, човнику, до бережка, - це ж моя матінка снідати принесла! Пливе. Пристав до бережка, наївся, напився, відіпхнув золотий човник срібним весельцем і поплив далі рибку ловити. А змія й підслухала, як мати кликала Телесика, прийшла до берега та й давай гукати товстим голосом: - Телесику, Телесику! Приплинь, приплинь до бережка! Дам я тобі їсти і пити! А він чує: - То ж не моєї матінка голос! Пливи, пливи, човнику далі! Пливи, пливи, човнику далі! Махнув весельцем - човник і поплив. А змія стояла-стояла та й пішла від берега геть. От мати Телесикова наварила йому обідати, понесла до бережка та й кличе: - Телесику, Телесику! Приплинь, приплинь до бережка! Дам я тобі їсти і пити! Він почув: - Ближче, ближче, човнику, до бережка, - це ж моя матінка обідати принесла! Приплив до берега, наївся, напився, віддав матері рибку, відіпхнув золотий човник срібним весельцем і поплив далі рибку ловити. А змія приходить до берега та знов товстим голосом: - Телесику, Телесику! Приплинь, приплинь до бережка! Дам я тобі їсти і пити! А він почув, що не материн голос, та й махнув весельцем: - Пливи, пливи, човнику далі! Пливи, пливи, човнику далі! Човник і поплив далі. Змія бачить, що нічого не вдіє, та й пішла до коваля: - Ковалю, ковалю! Скуй мені такий тоненький голосок, як у Телесикової матері! Коваль і скував. Вона пішла до бережка й стала кликати: - Телесику, Телесику! Приплинь, приплинь до бережка! Дам я тобі їсти і пити! А він думав що то мати: - Ближче, ближче, човнику, до бережка, - це ж моя матінка їсти принесла! Та й приплив до бережка. А змія його мерщій ухопила з човна та й понесла до своєї хати. Приносить до хати: - Зміючко Оленко, відчини! Оленка й відчинила; змія ввійшла в хату. - Зміючко Оленко, натопи піч так, щоб аж каміння розпадалося, та спечи мені Телесика, а я піду гостей покличу, та будемо гуляти. Та й полетіла кликати гостей. От Оленка натопила піч так, що аж каміння розпадається, а тоді й каже: - Сідай, Телесику, на лопату! А він каже: - Коли ж я не вмію, - як його сідати? - Та вже сідай! - каже Оленка. Він поклав на лопату руку. - Так? - каже. - Та ні-бо: сідай зовсім! Він і поклав голову: - Отак, може? - Та ні-бо, ні! Сідай увесь! - А як же? Хіба так? - та й поклав ногу. - Та ні-бо, - каже Оленка, - ні, не так! - Ну так покажи ж, - каже Телесик, бо я не знаю як. Вона й почала показувати, та тільки сіла, а він за лопату та й кинув її в піч і заслінкою піч затулив: а сам замкнув хату, зліз на превисоченного явора та й сидить. От змія прилітає з гостями. - Зміючко Оленко, відчини. Не чуть. - Зміючко Оленко, відчини! Не озивається. - От вража Оленка - вже десь повіялась! От змія сама відчинила хату, повходили гості, посідали за стіл. Відслонила змія заслінку, вийняла печеню та й їдять, - думали, що то Телесик. Попоїли добре, повиходили на двір та й качаються по траві: - Покочуся, повалюся, Телесикового м'ясця наївшись! А Телесик із явора: - Покотіться, поваліться, Оленчиного м'ясця наївшись! Вони слухають: "Де це?" Та знов. - Покочуся, повалюся, Телесикового м'ясця наївшись! А він знову: - Покотіться, поваліться, Оленчиного м'ясця наївшись! Вони знову: "Що воно таке?". Давай шукати, давай дивитися, та й угледіли Телесика на яворі. Кинулись до явора та й почали його гризти. Гризли-гризли, аж зуби поламали, - а не перегризуть. Кинулись до коваля: - Ковалю, ковалю, скуй нам такі зуби, щоб того явора перегризти! Коваль і скував. Вони як почали знову... От-от уже перегризуть. Коли летить табун гусей. Телесик їх і просить: - Гуси, гуси, гусенята! Візьміть мене на крилята Та понесіть до батенька, А в батенька - їсти й пити, Ще й хороше походити! А гуси й кажуть: - Нехай тебе середні візьмуть! А змії гризуть-гризуть... Аж летить знову табун гусей. Телесик і просить: - Гуси, гуси, гусенята! Візьміть мене на крилята Та понесіть до батенька, А в батенька - їсти й пити, Ще й хороше походити! Та й ці йому кажуть: - Нехай тебе задні візьмуть! А явір аж тріщить. Відпочинуть змії - та й знов... Аж летить іще табун гусей. Телесик так їх просить: - Гуси, гуси, гусенята! Візьміть мене на крилята Та понесіть до батенька, А в батенька - їсти й пити, Ще й хороше походити! І ці кажуть: - Нехай тебе заднє візьме! Та й полетіли. Сидить сердешний Телесик, - от-от явір упаде, от-от доведеться пропасти! Коли це летить одним одне гусеня: відбилось - насилу летить. Телесик до нього: - Гуси, гуси, гусенята! Візьміть мене на крилята Та понесіть до батенька, А в батенька - їсти й пити, Ще й хороше походити! От воно: - Сідай! - каже, та й ухопило його на крила. Та втомилось, сердешне, так низько несе. А змія за ним - чи не вхопить його - женеться. Та таки не наздогнала. От гусеня принесло та й посадовило Телесика на причілку знадвору, а само ходить по двору, пасеться. Сидить Телесик на причілку та й слухає, що в хаті робиться. А баба напекла пиріжків, виймає з печі й каже: - Це тобі, діду, пиріжок, а це мені пиріжок! А Телесик знадвору: - А мені? А вона знову виймає пиріжки та й каже: - Це тобі, діду, пиріжок, а це мені пиріжок! А Телесик знов: - А мені? Вони й почули. - Що це? Чи чуєш, діду, щось наче гукає? - Та то, - каже дід, - мабуть, так учувається. Та знов баба: - Оце тобі, діду, пиріжок, а це мені пиріжок! - А мені? - з причілка каже Телесик. - От же таки озивається! - говорить баба та зирк у вікно, - аж на причілку Телесик. Вона тоді з хати та вхопила його, та внесла в хату, та такі раді! А гусятко ходить по двору, мати й побачила: - Он гусятко ходить. Піду впіймаю та заріжу. А Телесик каже: - Ні, мамо, не ріжте, а нагодуйте його! Коли б не воно, то я б у вас і не був. От вони нагодували його і напоїли і під крильця насипали пшона. Так воно й полетіло. От вам казочка, а мені бубликів в'язочка. |