ѕ≥вень, тр≥почучи крилами, злет≥в на пл≥т ≥ почав на все горло кукур≥кати.
« сус≥днього л≥сочка п≥дкралас¤ лисичка. - ƒень добрий! - гукнула вона. - ѕочула, ¤к ти гарно кукур≥каЇш. „удовий у тебе голос. “≥льки не знаю, чи вм≥Їш ти так сп≥вати, ¤к сп≥вав тв≥й батько. - ј ¤к сп≥вав м≥й батько? - ¬≥н на одн≥й ноз≥ ходив по плоту ≥, заплющивши одне око, так гарно кукур≥кав, що й нуЕ - ≤ ¤ зможу! - сказав п≥вень, випр¤мивс¤, заплющив око ≥ почав кукур≥кати. - ј чи зможеш ти сто¤ти на одн≥й ноз≥ ≥, заплющивши оч≥ сп≥вати? - «можу! “а т≥льки заплющив в≥н оч≥, ¤к лисиц¤ п≥дскочила ≥ схопила його. ѕонесла лисиц¤ його в л≥с ≥ хот≥ла вже з'њсти, а в≥н каже: - “во¤ мати не так робила! - ј ¤к же вона робила? - спитала лисиц¤. - —хопивши п≥вн¤, вона, перш н≥ж роз≥рвати його, мала звичку сп≥вати. - я вс¤ вдалас¤ в мат≥р! - промовила лисиц¤. «аплющивши оч≥, вона почала щось шепот≥ти. ѕ≥вень т≥льки цього й чекав: змахнув крилами, злет≥в ≥ с≥в на дерево. - ќсь тоб≥ й маЇш, п≥вень мене перехитрив, - облизавшись, промовила лисиц¤, з≥тхнула ≥ голодна подалас¤ в л≥с. |