Жив раз давно-предавно чоловік, котрий мав кота, гусей та кури. Як наступило літо й сонце добре припекло, гуси зібралися воду шукати. Ідуть, ідуть, ідуть. Зустріли курочку. - Куди йдете, гуси? - Шукаємо воду, бо велика спрагота. - І я йду з вами, - каже курочка, бо ж і її сонце пригріло й дуже тепло їй вчинилося, що аж рот роззявила... - Ну, ходи з нами. Ідуть, ідуть, ідуть. Зустріли кота. - Куди йдете? - питає кіт. - Шукаємо воду. - І я йду з вами, добре? - Ходи. Ідуть, ідуть, ідуть. Нарешті побачили озеро. Гуси знялися на крила й полетіли у воду. Плавають, купаються, й так їм добре, що аж гогочуть. Курочка і кіт стали на березі й дивляться. Сонце парить. Дуже хотіли б залізти у воду, але бояться... Аж ось помітили у воді таких, як вони, кота і курочку. - Ну, коли вони не бояться, то чого нам боятися? І поскакали у воду... Але зараз почали тонути. Лиш з бідою вибралися на берег. Кіт глянув на озеро, й так недобре вчинилося, що аж затрясся, втерся лапками та й каже: - Не буду я більше такий дурний, щоб лізти у воду. Помиюсь я й на печі. - І я не буду дурна лізти більше у воду. Ліпше попорпаюся у попелі. При цьому зібралися і йдуть додому, Курочка скочила в купу пороху й од радості замахала крилами. - Се моя купіль! Сто раз ліпша, як вода! А кіт шмигнув до хижі, скочив на піч, замурчав і почав лапами митися. - Не проміняю я піч на озеро. На печі не треба плавати. І від того часу гуси купаються в воді, коти миються на печі, а кури порпаються в поросі. А хто не вірить, най перевірить! |