Используются технологии uCoz
| Була собі в гаю хатка, а в тій хатці жила жінка з сином. Поля у них не
було, бо кругом був гай густий, а хліб вони купували. Не стало в них хліба,
то жінка й посилає свого сина по хліб. - На тобі, - каже, - сину, ці гроші та піди купи хліба. Узяв той син гроші й пішов. Іде та й іде, коли дивиться, аж веде чоловік собачку. - Здоров, дядьку! - Здоров! - Куди ти собачку ведеш? - Поведу, - каже, - в гай та повішу, а то вже старий став, ні до чого не годящий. - Не вішай, чоловіче, продай лучче мені! - Купи! - Що ж ти хочеш за нього? - А що даси? От він віддав ті гроші, що мати йому дала на хліб, а собачку взяв і повів додому. Прийшов додому, а мати його й питає: - А що, синку, купив хліба? - Ні, мамо, не купив. - Чом же ти не купив? - Я йшов, коли дивлюсь - веде чоловік собачку вішати, так я взяв та й купив. Дала йому мати грошей і послала його знову по хліб. Пішов він, коли дивиться - несе чоловік кота. - Здоров, дядьку! - Здоров! - Куди ти, дядьку, йдеш? - Несу кота в гай. - Нащо ж ти його несеш у гай? - Повішу. Не можна через нього нічого в хаті вдержати: що б не поставив, що б не положив, уже він його не промине! - Ти б, - каже, - мені його продав! - Купи! - Що ж тобі дати за нього? - Я не буду торгуватися: що даси, за те й продам. От він ті гроші, що мати дала йому на хліб, віддав, узяв кота та й пішов додому. Приходить, а мати його й питає: - А де ж ти хліб дів? - Та я й не купив. - Чом же ти не купив? Де ж ти гроші дів? Може, ще яке лихо купив? - Купив, - каже. - Що ж ти купив? - Ніс чоловік кота в гай і хотів його повісити, так мені його жалко стало, я взяв та й купив. - На ж тобі ще грошей, та гляди вже - нічого не купуй: у хаті вже й окрайця хліба нема. Пішов він. Іде та йде, коли дивиться - б'є чоловік гадюку. - Нащо ти , - каже, - чоловіче, гадюку б'єш? Ти б лучче мені її продав. - Купи, - каже, - продам. - Що ж тобі дати? - Що даси, то те й буде. Віддав він йому всі гроші. Той чоловік забрав і пішов собі далі, а гадюка й каже: - Спасибі тобі, чоловіче добрий, що ти визволив мене від смерті. На тобі перстень: як тобі чого треба буде, то ти перекинь його з однієї руки на другу - до тебе зараз прибіжать слуги. Що ти їм не загадав, що б ти не придумав, - усе зроблять тобі. Узяв він той перстень і пішов додому. Підходить до хати, перекинув з однієї руки на другу - прибігло їх такого, що страх! - Щоб мені, - каже він їм, - був хліб! Тут сказав, а тут уже й нанесли хліба такого, що страх!... Прийшов він у хату та й каже матері: - Ну, тепер, мамо, уже не будемо ходити хліб купувати: дала мені гадюка такий перстень, що як перекинути його з однієї руки на другу, то зараз прибіжать слуги: що б я їм не казав, що б я їм не загадував, - усе зроблять. - За що вона тобі дала? - За те, що я її визволив від смерті. Її чоловік хотів убити, а я купив за ті гроші, що ви дали на хліб. От вони так і живуть, і ті собачка та кіт із ними. І тільки йому чого схочеться - він зараз перекине перстень, слуги прибіжать і зроблять, що треба. От схотілось йому женитися. Він і каже своїй матінці: - Підіть, матінко, та висватайте за мене царівну. Пішла вона до царівни, розказала, чого прийшла, а царівна й каже: - Як пошиє твій син такі черевички, щоб на мою ногу якраз прийшлись, то піду за нього заміж. Пішла вона додому та й каже синові: - Казала царівна, як ти пошиєш їй такі черевички, щоб на її ногу прийшлись, то піде за тебе заміж. - Добре, - каже, - пошию. Увечері вийшов у двір, перекинув з руки на руку перстень, - зараз і назбігалось слуг. От він і каже їм: - Щоб мені до ранку були черевички, золотом шиті, а сріблом підбиті, і щоб ті черевички якраз прийшлись царівні на ногу. На другий день устає він, - уже черевички готові стоять. Взяла мати черевички і понесла царівні. Поміряла вона, - якраз на її ногу. От вона й каже: - Скажи своєму синові, щоб він пошив мені за одну ніч сукню до вінця і щоб та сукня була не довга і не коротка, не тісна і не широка - щоб саме на мене прийшлась. Приходить та жінка додому та й каже: - Казала царівна, щоб ти пошив за одну ніч сукню до вінця і щоб та сукня була не довга і не коротка, не тісна і не широка - щоб саме на неї прийшлась. - Добре, - каже, - мамо, лягайте спати: все зроблю, що б вона мені не загадала. Полягали спати, а він вийшов у двір, перекинув з руки на руку перстень, - зараз слуг найшло такого, що страх! - Щоб мені, - каже, - до ранку була сукня із такої матерії, що світиться так, як сонце, і щоб та сукня саме прийшлась на царівну. - Добре, все зробимо. Ліг він спати. На другий день устає й каже матері: - Ну, йдіть, мамо, до царівни та й несіть сукню. Що вона скаже? - Що ж я, - каже, - понесу? Де ж та сукня? Пішов він до столу, підняв хустку, - так у хаті й засяяло, неначе сонце зійшло. - Ось, мамо, на столі сукня лежить під хусткою, - несіть царівні. Взяла вона сукню та й понесла. Приходить до царівни, а вона й питає: - А що ти скажеш, жінко добра? - Принесла, - каже - вам сукню до вінця. Як відкрила вона ту сукню - так у покоях і загорілось усе. Наділа царівна її, стала перед дзеркалом, подивилась - аж підскочила: так зраділа, що така гарна зробилась. Пройшла вона раз по світлиці, пройшла вдруге - просто як сонечко: так від неї і сяє. - Ну, - каже, - жінко добра, нехай він мені ще зробить міст від мого палацу аж до тієї церкви, де ми будемо вінчатися, і щоб той міст був із срібла й золота. Як міст буде готовий, тоді підемо до вінця. Приходить та жінка додому та й каже синові: - Казала царівна, щоб був міст від того палацу, де вона живе, до церкви. Казала, щоб той міст ти зробив із золота та срібла. - Добре, - каже, - мамо, лягайте ж відпочивати. Полягали ввечері спати, а він вийшов у двір, перекинув з руки на руку перстень, - зараз слуг найшло такого, що страх! Він і каже: - Щоб мені до ранку був міст із срібла й золота від палацу царівниного до церкви, - я там буду вінчатися, - і щоб, як туди я буду з царівною їхати, з обох боків цвіли яблуньки, груші, вишні, черешні, а як назад буду їхати, то щоб усе поспівало. - Добре, кажуть, - до ранку все буде так, як ви хочете. На другий день устає він, вийшов з хати, аж дивиться - стоїть міст, з обох боків садки ростуть. От він вернувсь у хату та й каже: - Ідіть, мамо, та скажіть царівні, що вже міст готовий, нехай їде до шлюбу. Пішла мати до царівни, сказала їй, а вона каже: - Я вже міст бачила, - дуже гарний міст. Скажи ти своєму синові, нехай він приїздить вінчатися. Прийшла та жінка додому та й каже синові: - Казала царівна, щоб завтра їхав вінчатися. От він через день збудував собі палац, а на другий день повінчалися з царівною і вертаються назад, а на мосту вже все поспіває: і яблука, і груші, і вишні, і черешні, і всяка-всяка садовина, яка тільки на світі є... Приїхали вони в той палац, відгуляли весілля та й живуть собі. І та собачка та котик з ними. Прожили вони якийсь час, от раз царівна й питає свого чоловіка: - Скажи мені, серденько, як ти пошив мені черевички й сукню: ти ж з мене й змірка не брав? Як ти за одну ніч збудував такий міст і де ти набрав стільки золота та срібла? - У мене, - каже, - є такий перстень; як я його перекину з однієї руки на другу, то зараз назбігається до мене слуг повен двір. Що б я їм не загадав - усе зроблять. То вони зробили й черевички, й сукню, і збудували міст і палац цей, що ми живемо, - все вони мені роблять. От вона діждалась, поки він заснув добре, стихенька зняла з нього перстень, перекинула з руки на руку, так їх такого найшло, що страшно й глянути. От вона їм і каже: - Щоб зараз тут були і коні, і ридван, - я поїду до свого палацу, а щоб із цього палацу ви зробили стовп такий, щоб тільки можна було моєму чоловікові стояти й лежати і зараз цей стовп щоб перенесли за море. Та глядіть мені, щоб ви його не збудили, щоб він уже прокинувся у стовпі. - Добре, кажуть, - все буде так, як звелено. Вийшла вона, стоїть ридван. Сіла вона та й поїхала. А палац ураз стовпом став, - так його й потягли ті слуги через море. Другого дня вранці прокидається царівни чоловік, аж нема ні жінки, ні палацу, ні персня - нічого нема; тільки стовп стоїть. Хотів вийти - дверей нема. Полапав він одну стіну, полапав другу, - не можна вийти; тільки віконце маленьке пущено. Живе він, бідний, там, - ніхто йому їсти не дає. Там би він і вмер, і пропав, якби не собачка та кіт, бо вони в тому стовпі зосталися і можна їм вилазити в те віконце. От собачка побіжить у поле, вхопить із торби в якого хлібороба шматок хліба та й принесе, а котик візьме в зуби, полізе до віконця і віддасть йому. Назбирали трохи хліба, от собачка й каже котові: - А що, - каже, - є в нашого хазяїна хліб, ходімо за море, може, як-небудь добудемо перстень. - Ходімо! - каже кіт. От пішли. Біжать та й біжать, прибігли до моря. Сів котик на спину собачці, та й поплили. Довго плили і таки добилися до берега. Вийшли на берег, погрілись на сонці, собачка й каже: - Тепер ходімо до палацу, та хутесенько, щоб одна нога там, а друга тут. Як добудемо персня, то бігтимемо щосили назад, а то щоб й не наздогнали. - Добре, - каже котик. От побігли вони удвох. Біжать та й біжать, біжать та й біжать. І не відпочивають та все біжать. Перебігли ліс великий. Коли бачать - стоїть палац і кругом мур високий. От собачка й каже котикові: - Зоставайся ж ти тут під лісом, а я старший, то піду на довідки, чи не знайду якого способу добутися до палацу та викрасти персня. Зостався той котик. А собачка надбіг до палацу, аж дивиться - кола брами варта. Чує - старший каже до вояків: - Пильнуйте ж мені гаразд, щоб, бува, який ворог не добувся. - Не турбуйся, - кажуть, - у нас а ні птиця не залетить, а ні миша не пролізе. От походив собачка, походив під муром - та з тим і вертає до котика. Прийшов, сів та й журиться. - Що, - каже, - коли мур кругом превисоченний, а до брами варту приставлено, та таку, що ані птиця не залетить, ані миша не пролізе. - Тепер же ти зоставайся, - каже котик, - а й піду до царівни. Та й побіг. Прибігає до палацу - стоїть варта під брамою, і мур кругом високий. Він тоді зайшов з другого боку - та на дерево, що коло муру, та й у двір. Прибіг під вікно до царівни та й бігає. Підійшла та царівна під вікно, дивиться, аж кіт ходить по двору. Вона взяла його та й пустила в світлиці. Тиняється той котик по світлицях та все придивляється, де царівна перстень ховає... Як догледівся, діждався, що всі полягали спати, ухопив перстень та й побіг. Прибігає до моря та поспішається так - скочив собачці на спину, собачка кинувсь у воду - поплили. От переплили вже вони й море, скоро й берег, - собачка й питає котика: - А що, держиш персня? Кіт мовчить, бо перстень у нього в роті. А собачка таки не покидає свого: - Скажи, я тебе питаю, чи держиш персня? А то я тебе в море скину, коли не скажеш. Мовчить кіт, а собачка так розсердився: - Ну, не кажеш - оце ж кидаю! Кіт злякався та: - Держу-у! А перстень бульк у море! Мовчить тоді кіт, знову нічого не каже. Переплили через море, повиходили, - кіт і напав на собачку: - Такий-сякий! Через тебе я персня впустив! Нащо ти мене допитував? Тепер лізь у море, шукай персня! Як хочеш, а лізь! Поліз собачка, - бродив-бродив, бовтавсь-бовтавсь - нема. Почали вони вельми сваритись з котиком. А далі й кажуть: - Будемо ходити понад морем та питати, може, хто найдеться такий, що нам його дістане з моря. От вони погрілись трохи на сонці та й пішли понад морем. Кого зустрінуть, кого побачать, усе розпитують, чи не може він дістати перстень із моря або чи не знає такого, щоб міг дістати; нікого такого не напитають. А кіт і каже: - Знаєш що? Ходім понад берегом та візьмемось до жаб та раків. - Добре, - каже собачка, - ходім! От і пішли. Найдуть оце жабу й питають: - А що, винесеш нам із моря перстень? Винось, а то назад у море не пустимо. Яку піймають, то вона їм каже: - Я знаю де ваш перстень. Пустіть мене, то я вам його принесу. Вони пустять її, то вона собі попливе, а про перстень і ні гадки. То жаби боялись їх, а то вже й перестали. Котра попадеться, то зараз і каже: - Принесу перстень. Вони її й пустять. От ідуть вони ввечері понад морем, аж дивляться - жабеня скаче. Вони піймали його та й питають: - Ти знаєш, де в морі лежить перстень? - Не знаю... квак, квак! - Як ти не знаєш, то ми тебе назад до матері не пустимо. Стара жаба побачила, вилізла з води, та така здорова, як відро, та й каже: - Не кривдіть моєї дитини: я вам із моря винесу перстень. - Добре, - кажуть, - ми його будемо держати, аж поки ти нам принесеш; як принесеш, тоді його пустимо. Пірнула та жаба в море, знайшла перстень, віддала їм. Вони перстень узяли, пустили те жабеня і побігли до стовпа. Прийшли до свого хазяїна, аж він уже весь хліб поїв; уже два дні й кришка в роті не була, - такий сухий став, як скіпка. Зараз котик подерсь до віконця, віддав йому той перстень. Він перекинув його з руки на руку, зараз і явились слуги. От він їм: - Перенесіть цей стовп назад, де й був, і щоб був знову з нього палац, а в ньому моя жінка й мати. Тільки сказав - так усе й зробилося. Жінку він прогнав, а сам живе з матір'ю, з котиком та собачкою. |