Используются технологии uCoz
| Були собі дід та баба. От раз у неділю баба спекла пиріжків з маком, повибирала
їх, поскладала в миску та й поставила на віконці щоб прохололи. А лисичка
бігла повз хатку та так нюхає носом; коли чує - пиріжки пахнуть. Підкралась
до вікна тихенько, вхопила пиріжок моторненько та й подалась. Вибігла на
поле, сіла, виїла мачок із пиріжка, а туди напхала сміттячка, стулила його
то й біжить. От біжить, а хлопці товар женуть. - Здорові були хлопці! - Здорова, здорова, лисичко-сестричко! - Проміняйте мені бичка-третячка за маковий пиріжок! - Де ж таки - бичка за пиріжок! - Та він такий солодкий, що аж-аж-аж! Таки найшла одного, - проміняв. - Глядіть же, - каже, - хлопці, не їжте пиріжка, аж поки я зайду в ліс! Та й побігла і бичка гоном погнала. Ті підождали, поки вона сховалась в лісі, тоді до пиріжка, - аж там сміттячко... А лисичка тим часом пригнала бичка в ліс, прив'язала його до дуба, а сама пішла рубати дерево на саночки. Рубає та приказує: - Рубайся, деревце, криве й праве! Рубайся, деревце, криве й праве! Нарубала дерева, зробила саночки, запрягла бичка, сіла та й їде. Аж біжить вовк-панібрат. - Здорова була, лисичко-сестричко! - Здоров, вовчику-братику! - А де це ти взяла бичка-третячка та саночки? - Бичка заробила, саночки зробила та й їду. - Ну то підвези ж і мене! - Куди я тебе візьму? Ти ж мені саночки поламаєш! - Ні, не поламаю, я тільки одну лапку покладу. - Та клади вже, ніде тебе діти. От вовк і поклав лапку, Від'їхали трохи, вовк і каже: - Покладу я, лисичко-сестричко, і другу лапку. - Е, вовчику-братику, ти мені саночки поламаєш! - Ні, не поламаю! - Ну, клади! Вовк і поклав. Їдуть, їдуть, коли це - трісь! - Ой, лишенько, - каже лисичка, - санки тріщать! - Та ні, лисичко-сестричко, то в мене кісточка хруснула. Ну, дарма, - їдуть... А вовчик знову: - Покладу я, лисичко-сестричко, і третю лапку. - Та де ти її кластимеш ? Та ти мені зовсім санки поламаєш! -Та ні, чого б вони ламалися ? -Та вже клади ! Тільки поклав, а саночки знову - трісь-трісь! - Ей, вовчику, саночки тріщать! Злазь, бо поламаєш! - Та де вони тріщать! Що ж бо ти, лисичко-сестричко, вигадуєш? То я орішок розкусив. - Дай же й мені! - Так останній. Проїхали ще трохи. - Ой, лисичко-сестричко, сяду я й увесь! - Та куди ж ти сядеш? - Та я зібгаюсь так, що поміщусь. - Та ти мені санки зовсім поламаєш! Чим же я тоді дровець привезу? - От-таки, чого я поламаю? Я легенький. Сяду я, лисичко-сестричко, бо притомивсь. Я помаленьку. - Та вже сідай. От він вліз у саночки, та тільки сів, а санки - трісь-трісь-трісь! Так і розсипались. Давай тоді його лисичка лаяти: - А щоб тобі добра не було, капосний вовцюгане! Що це ти мені наробив! Лаяла його, лаяла, а тоді: - Іди ж тепер та рубай дерево на санчата! - Як же його рубати, лисичко-сестричко, коли я не вмію і не знаю, якого треба дерева? - А, капосний вовцюгане! Як санчата ламати, так знав, а як дерево рубати, то й ні! Кажи: "Рубайся, деревце, криве й праве! Рубайся, деревце, криве й праве!" Пішов вовк. От увійшов в ліс та й почав: - Рубайся, деревце, криве й криве! Рубайся, деревце, криве й криве! Нарубав, тягне до лисички. Глянула та, аж воно таке корячкувате, що й на полицю в плуг не вибереш, не то на полозок. Давай його знову лаяти: - Нащо ж ти такого нарубав! - Коли воно таке рубається! - А чом же ти не казав так, як я тобі веліла? - Ні, я так саме й казав: "Рубайся, деревце, криве й криве! Рубайся, деревце, криве й криве!" - Ну й дурний же ти який і до того недотепний! Сиди ж тут, бичка погляди, а я сама піду нарубаю! Пішла вона. А вовк сидить сам собі, та так йому хочеться їсти! Почав він перекидати, що було в санчатах, - ні, нема ніде нічого. Думав, думав та й надумав: "З'їм бичка та й утечу!" Проїв дірку в бичка, зсередини все виїв, туди горобців напустив і соломою заткнув, а бичка під тином поставив і палкою підпер. Приходить лисичка... - Ну стривай же ти, капосний вовцюгане! Я ж тобі це згадаю! Та й побігла шляхом. Біжить, коли це їде валка запізнілих чумаків з рибою. Вона впала серед шляху і ноги відкинула - притаїлась мов нежива. Чумаки зараз її й побачили: - Дивіться, хлопці, яка здорова лисиця лежить! Обступили її, перевертають. Треба взяти - дітям шапочки будуть. Кинули її на задній віз і знову рушили. Їдуть попереду, а лисичка-сестричка бачить, що вони не дивляться, і давай кидати рибу з воза. Кидає та й кидає по рибці на шлях, усе кидає... Накидала багато та нишком і зіскочила з воза. Чумаки поїхали собі далі, а вона позбирала ту рибу, сіла та їсть. Зирк - аж і вовк-панібрат біжить. - Здорова була, лисичко-сестричко! - Здоров! - А що це ти робиш, лисичко-сестричко? - Рибку їм. - Дай же й мені! - Отак! Я стільки морочилась, ловила та й віддай! Піди сам налови! - Та як же я наловлю, коли не вмію? Хоч навчи, як її ловити! - Та як же ловити? Піди до ополонки, встроми хвоста в ополонку і сиди тихенько та й приказуй: "Ловись, рибко, велика й маленька!" То вона й наловиться. - Спасибі за науку! Побіг вовк мерщій на річку та до ополонки, та хвіст в ополонку... - Ловись, - каже, - рибко, велика та все велика! Ловись, рибко, велика та все велика! Не хочеться йому малої. А мороз надворі такий, що аж шкварчить! Лисичка ж бігає по березі та все: - Мерзни, мерзни, вовчий хвосте! Мерзни, мерзни, вовчий хвосте! А вовк: - Що ти, лисичко-сестричко, кажеш? - Та то ж і кажу: ловись, рибко, велика й маленька! - Ану й я так: ловись, рибко, велика та все велика! Ворухнув вовк хвостом - важко вже. А лисичка: - Ото вже рибка почала чіплятися. Трохи згодом: - Ану, вовчику, тягни! Вовк як потяг, а хвіст уже прикипів до ополонки, - не витягне. А вона його ще й лає: - А, капосний вовцюгане, що ти наробив?! Бач, казав: "Ловись, рибко, велика та все велика!", от велика начіплялась, тепер і не витягнеш. Треба ж тобі помочі дати, - побіжу покличу людей. Та й майнула на село. Біжить селом та й гукає: - Ідіть, люди, вовка бить! Ідіть, люди, вовка бить! Як назбігалося людей!... Хто з сокирою, хто з вилами, з ціпами, а баби з рогачами, з кочергами! Як почали вони того бідолаху вовка періщити! А лисичка тим часом ускочила в одну хату, - нікого нема, хазяйка побігла на річку вовка бити і діжу немішану покинула. Вона взяла вимазала голову в тісто - та в поле... Коли дивиться - вовк насилу лізе, - добре дали йому, сердешному. Вона зараз-таки прикинулась хворою, тільки стогне. А вовк побачив її: - А, - каже, - така ти! Наробила ти мені добра, що й хвоста збувся! А вона: - Ой вовчику-братику, хіба ж то я? Хіба ж ти не бачиш, що з мене мозок тече, - так мене побили, що й голову провалили мені. Вовчику-братику, підвези мене! - Та я й сам нездужаю!... - Та в тебе ж тільки пів хвоста нема, а мені й голову провалили, Ой-ой-ой, не дійду додому!... - То сідай уже, що с тобою робити... Вона злазить йому на спину, вмощується та так стогне. Повіз її вовк. От вона їде та все приказує: - Битий небиту везе! Битий небиту везе! - Що ти там, лисичко-сестричко, кажеш? - Та то й кажу: битий биту везе! А сама знов нищечком: - Битий небиту везе! От довіз він її до хатки: - Уставай, лисичко-сестричко, доїхали! Вона тоді плиг з вовка та: - Битий небиту привіз! Битий небиту привіз! Вовк до неї, хотів її зубами, а вона в хатку та й зачинилася. Не влізе вовк. А вона ще визирає у вікно та й дражнить: - Битий небиту привіз! Тупцявся вовк, тупцявся коло лисиччиної хатки - не влізе. - Не клята ж лисичка?... Отак піддурила! Та й потяг додому. А лисичка живе та курей ловить. |